📚 Урок про сталість енергії у 4-Б класі: навчаємось берегти ресурси з малечку

Сьогодні у нашому 4-Б класі відбувся незвичайний та дуже важливий урок — ми говорили про сталу енергію та правила її збереження. У сучасному світі, де ресурси не безмежні, дуже важливо з дитинства вчити дітей дбайливо ставитися до енергії.

💡 Ми дізналися, що стала енергія — це така, що виробляється з джерел, які не вичерпуються (сонце, вітер, вода) та не шкодять довкіллю. А ще поговорили про те, чому важливо економити електроенергію, воду й тепло у повсякденному житті.

👦👧 Діти активно ділилися своїми ідеями, як вони можуть допомагати планеті:

• вимикати світло, коли виходиш із кімнати;
• не залишати техніку в режимі очікування;
• закривати кран під час чищення зубів;
• частіше ходити пішки або їздити на велосипеді.

🎨 Після обговорення ми разом створили пам’ятки з енергозбереження — кожна дитина оформила власну інструкцію з порадами, як берегти енергію вдома та у школі. Роботи вийшли яскравими, креативними й дуже щирими — тепер ці маленькі плакати прикрашають нашу класну кімнату та нагадують про відповідальність перед природою.

🌍 Маленькі кроки — до великих змін! Дякую своїм учням за активність, небайдужість і натхнення. Нехай енергозбереження стане звичкою !

Безбар’єрність: чому це стосується кожного?

Сучасна школа — це більше, ніж місце для знань. Це простір, де формується світогляд, людяність і вміння співіснувати з іншими. Саме тому ми провели годину спілкування на тему: “Безбар’єрність: чому це стосується кожного?”.

Ми почали з простого запитання: “Що таке бар’єри?” І виявилося, що для дітей це не лише високий бордюр чи сходи без пандуса. Це також нерозуміння, насмішки, ігнорування тих, хто “не такий як усі”. Хтось згадав про дитину, якій важко говорити, а хтось — про хлопчика з окулярами, якого дражнили. Це були щирі, справжні приклади з життя.

Під час розмови ми разом шукали відповіді:

• Як створити клас, у якому кожному зручно?
• Чому важливо не просто помічати бар’єри, а й допомагати їх долати?
• Як наші слова й вчинки можуть підтримати або, навпаки, відштовхнути?

Ми говорили про те, що безбар’єрність — це не лише про доступність, а й про прийняття. Про здатність бачити людину, а не її особливості. Про те, що допомогти — не означає “пожаліти”, а означає бути поруч, підтримати, не залишити осторонь.

І найголовніше — діти зрозуміли: безбар’єрність — це не про “когось”, це про нас усіх. Про наше вміння співчувати, допомагати, бути уважними до тих, хто поруч.

Ця година спілкування стала не просто уроком — вона стала кроком до більш чуйного та відкритого світу. І почати такий шлях можна навіть із першого класу.

Вишиванка – код нації в дитячих руках

Сьогодні у нашому ліцеї  особливий день — День вишиванки, який традиційно об’єднує всіх українців у прагненні зберегти культурну спадщину, підтримати національну єдність і пригадати щось дуже рідне, щире і символічне.

Ми розпочали наш день з невеликої розповіді про історію виникнення вишиванки: діти дізналися, що вишивка на сорочці — це як таємний код, який передавався з покоління в покоління. У кожному регіоні України були свої улюблені кольори, символи й стилі орнаменту. Особливо зацікавило учнів значення кольорів і форм:

– червоний — символ любові та енергії,

– чорний — мудрість і пам’ять,

– зелені елементи — життя, весна, надія.

Ми розглядали приклади вишиванок різних областей і вчилися бачити в них більше, ніж просто нитки й узори.

Особливою частиною дня стало створення власної декоративної вишиванки. Кожен учень отримав аркуш із силуетом сорочки та набір елементів для орнаменту — а далі фантазія вирушила в політ!

Хтось вишивав геометричні ромби, хтось — квіти та пташок, а дехто створив сучасні абстрактні візерунки. Кожна дитина мала змогу пояснити свій вибір кольорів і форм, адже це не просто малюнок — це особистий символ ідентичності.

Свято вишиванки — це нагадування, що українська культура жива, що вона в кожному з нас: у словах, які ми говоримо, у візерунках, які носимо, у піснях, які співаємо. І саме через такі дні наші діти краще розуміють, що бути українцем — це гордість, відповідальність і любов до своєї землі.

Діти йшли додому з яскравими малюнками, теплими емоціями та новими знаннями про свою культуру. А ми, педагоги, ще раз переконалися:

коли традиція оживає в дитячих серцях — вона буде жити вічно.